Біографія Княжніна Якова Борисовича - Відомі люди. Біографії
[Відомі люди. Біографії ]
Головна » Біографія Княжніна Якова Борисовича
Біографія Княжніна Якова Борисовича

Яків Борисович Княжнін (3 (14) жовтня 1740 (1742), Псков - 14 (25) січня 1791, Санкт-Петербург) - відомий російський письменник і драматург, член Російської академії (1783), представник російського класицизму.

Княжнін народився в дворянській сім'ї, виховувався вдома до 16 років, а потім був відвезений до Петербурга, в гімназію при Академії наук, під керівництво професора Модераха, де пробув сім років. Содержатель пансіону Лови вчив його французької, німецької та італійської мов.

Ще в шкільному віці Княжнін розпочав літературну діяльність, пишучи оди і дрібні вірші. По закінченні курсу він поступив в іноземну колегію юнкером, був призначений перекладачем, служив в канцелярії, яка займалася будовою будинків і садів, але скоро перейшов на військову службу і був ад'ютантом при черговому генералі.

У 1769 р. Княжнін виступив зі своєю першою трагедією «Дідона», поставленої спочатку в Москві, а потім у придворному театрі у присутності самої імператриці Катерини. Завдяки цій трагедії Княжніна близько познайомився з А. П. Сумарокова і одружився на його старшої дочки - для тих часів вельми непересічної особистості, що стала першою російською письменницею, яка опублікувала свої твори в пресі.

Протягом трьох років Княжнін написав трагедію «Володимир і Ярополк» і комічні опери «Нещастя від карети» і «Скупий» (музика Василя Пашкевича, поставлені на сцені театру Карла Кніпера). Тоді ж він переклав роман графа Комінжа «Нещасні коханці» (СПб., 1771).

У 1773 р., за досконалу по легковажності величезну на ті часи розтрату майже в 6000 руб., Княжнін був відданий під суд військової колегії, яка присудила його до Розжалування в солдати. Однак імператриця пробачила його, і в 1777 р. йому повернули капітанський чин.

За цей час Княжнін переклав «Генріада» вільнодумця Вольтера і кілька трагедій Корнеля та Кребійон. У 1781 р. Княжніна запросив до себе на службу І. І. Бецко, настільки довіряв йому, що всі папери проходили через руки Якова Борисовича і йому ж належала редакція записки про пристрій виховного будинку.

У 1784 р., коли в Санкт-Петербурзі була поставлена ​​його трагедія «Росслав», публіка прийшла в такий захват, що неодмінно хотіла бачити автора. Однак скромний Княжнін не зважився вийти на сцену, і за нього виявляв вдячність публіці виконавець головної ролі Дмитрієвський.

З цих пір будинок Княжніна стає літературним центром, а сам Княжнін - членом російської академії і набуває прихильність княгині Є. Р. Дашкової. Коли імператриця Катерина замовляє трагедії Княжніна, той у три тижні пише «Титове милосердя». Потім протягом одного року (1786) з'являються трагедії «Софонисба» і «Владісан» і комедія «Хвалько».

У той же час Княжнін встигає давати уроки російської мови в сухопутному шляхетському корпусі.

У подальших роботах для театру Княжнін на довгий час зосередився на комедії і комічній опері («Сбітенщік», «Невдалий примиритель», «Диваки», «Траур, або Утішена вдова», «Удавано божевільна»).

Тільки в 1789 р. Княжнін знову пише трагедію - «Вадим Новгородський». Однак Княжнін не зважився віддати його на сцену з політичних мотивів. Французька революція і викликана нею реакція при російською дворі підказали Княжніна, що виступати з твором, де засновник російської держави трактується як узурпатор і вихваляється політична свобода, було б у такій ситуації недоречно.

Про трагедію знали тільки близькі до Княжніна люди, і тому він не позбувся прихильності імператриці. Більш того, вона наказала віддрукувати зібрання творів Княжніна за казенний рахунок і віддати автору.

Смерть Княжніна 14 січня 1791 від застуди позбавила його від великих неприємностей, які погрожували йому за його останню трагедію. Ця п'єса разом з іншими паперами Княжніна потрапила до книгопродавцу Глазунову, а від нього до княгині Дашкової.

Княгиня Дашкова була в цей час не в ладах з імператрицею і не без умислу надрукувала в 1793 році «Вадима». Вільнодумство трагедії тут же зауважив І. П. Салтиков, в результаті чого п'єса була знищена як в окремому виданні, так і в 39-й частині «Російського феатр». Разошедшиеся екземпляри протягом декількох років конфісковувалися у книгарів і читачів.

Похований Княжнін в Санкт-Петербурзі на Смоленському кладовищі.

За Княжніна утвердився даний йому Пушкіним влучний епітет «переімчівого». Не обмежуючись наслідуванням європейським зразкам, Княжнін часто запозичав цілі тиради, переважно з французьких класиків, а іноді просто перекладав їх п'єси без вказівки джерела.

Однак слід підкреслити, що в російській літературі XVIII ст. це вважалося не просто звичайною справою, але навіть майже гідністю, тому Княжнін стежили прізвисько «російського Расіна». Сучасники не ставили йому в докір навіть оперу «Сбітенщік», хоча це в сутності копія з Аблесімовского «Мельника».

Найбільш оригінальні п'єси Княжніна - це «Вадим Новгородський» і «Росслав», хоча і в останньої трагедії, за зауваженням Мерзлякова, Росслав (в 3 явищі 3 акта) «як молотом вражає Хрістіерна високими словами, запозиченими з трагедій Корнеля, Расіна і Вольтера» .

У «Дидоне» Княжнін наслідував Лефран-де-Помпіньяну і Метастазіо; «Ярополк і Володимир» - копія з «Андромахи» Расіна; «Софонисба» запозичена у Вольтера; «Владісан» повторює «Меропа» Вольтера; «Титове милосердя» - майже суцільний переклад з Метастазіо; «Хвалько» - майже переклад комедії де Брюйе «L'important de cour»; «Диваки» - наслідування «L'homme singulier» Детуша.

Вся ця широка система запозичення аж ніяк не позбавляє п'єс Княжніна серйозного історико-літературного значення.

Хронологічно Княжнін є другим російським драматургом після Сумарокова. «Батько російського театру» безсумнівно перевершував Княжніна драматичним талантом, але зате Княжнін пішов далеко вперед у виробленні сценічної мови й у фактурі віршів.

Княжнін більше Сумарокова страждає схильністю до риторики, але разом з тим має великий технічною віртуозністю. Цілий ряд його віршів ставав ходячими цитатами у сучасників: «тіранка слабких душ, любов - раба героя; коль щастя з посадою не можна погодитися, тоді порочний той, хто щасливий хоче бути»; «Зникне людина - залишиться герой»; «Так буде храм мій - Рим, вівтар - серця громадян »;« Той вільний, хто, смерті не боячись, тиранам не бажаний »і т. п.

Ще важливіше внутрішню гідність трагедій Княжніна - побудова багатьох п'єс переважно на цивільних мотивах. Щоправда, герої Княжніна - ходульні, але вони палають благородством і в своїх сентенціях відображають філософію століття освіти.

Кращі комедії Княжніна, «Хвалько» і «Диваки», також не позбавлені достоїнств. Незважаючи на запозичення, Княжніна вдалося надати їм багато російських рис. Так як в них риторика була не потрібна, то мова, якою говорять дійові особи комедій, цілком простий, розмовний, незважаючи на римовані вірші. Комедії були головним чином спрямовані проти французоманії, марнославства, бажання «здаватися, а не бути», почасти проти станових забобонів і т. д.
Категорія: Письменники | Переглядів: 267 | Додав: roman | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: