Біографія Сідні Філіпа - Відомі люди. Біографії
[Відомі люди. Біографії ]
Головна » Біографія Сідні Філіпа
Біографія Сідні Філіпа

Філіп Сідні (англ. Philip Sidney; 30 листопада 1554 - 17 жовтня 1586) - англійський поет і громадський діяч єлизаветинської епохи.

Аристократ за народженням, випускник Оксфорда, Сідні живив любов до наук, мов та літератури і став покровителем поетів, перш ніж прославився в цій якості сам.

Готуючись до дипломатичного поприщу, він три роки провів на континенті у Франції, де зблизився з літераторами-протестантами Маро, Дюплессі-Морне, Безой. Переживши в Парижі Варфоломеевсвкую ніч, Сідні горів бажанням битися за справу протестантизму.

Але оскільки королева не розділяла його точку зору, він віддалився на час в свої маєтки, де несподівано розкрився його поетичний талант. Цьому сприяли літературні дозвілля у гуртку його сестри Мері, майбутньої графині Пемброк, покровительки мистецтв.

У сільській тиші Сідні створив цикл ліричних сонетів і повернувся до двору в блиску нової літературної слави, після того як Єлизавета милостиво прийняла присвячену їй пастораль «Травнева королева».

У столиці навколо нього згуртувалося гурток поетів, названий Ареопагом, що включав Габріела Харві, Едмунда Спенсера, Фулька Гревен і Едварда Дайара.

Відтепер Сідні зробився в очах сучасників англійським втіленням досконалого придворного, поєднуючи аристократизм, освіченість, звитягу і поетичний дар. Відправившись воювати за справу протестантизму в Нідерланди, він був важко поранений в битві при Зютфене.

Вмираючи, зробив благородний жест - поступився принесену йому флягу з водою стікав кров'ю простому солдату. Тіло його перевезли до Англії і з королівськими почестями поховали в соборі Св. Павла.

Трагічна загибель протестантського героя зробила його англійської національної легендою, і протягом багатьох років сер Філіп залишався найпопулярнішим поетом в Англії. Він же став першим з поетів єлизаветинської епохи, чиї вірші перевели на інші європейські мови.

Сідні був новатором у поезії і в теорії літератури. При тому, що усталена форма сонета була улюбленою і надзвичайно поширеною в Європі в XVI в., Він не став наслідувати італійським або іспанським зразкам, як багато епігони, «які заважали мертвого Петрарки стогін співучий» з «тріском пишномовних промов», хоча Сідні щиро шанував Петрарку і переклав на англійську багато чого з італійської та іспанської ліричної поезії.

Він створив цикл із 108 сонетів «Астрофил і Стелла», оригінальність якого полягала в об'єднанні цих поетичних мініатюр загальним задумом в епопею, справжню «трагікомедію любові» з її надіями і звабами, ревнощами і розчаруваннями, боротьбою чесноти і пристрасті.

Фінал циклу сумний: ліричний герой залишився невознагражденним за свою любов і відданість, і в той же час оптимістичний, бо муки і випробування вказали йому шлях до моральному досконалості. Любов відкрила справжню красу і відтепер буде служити підтримкою в жалі і давати сили для нових подвигів, в тому числі на цивільному поприщі.

Поет експериментував з включенням діалогу в сонети, що робило його героїв надзвичайно яскравими живими персонажами. У той же час його вірші сповнені несподіваних для читача парадоксальних висновків та гумору. З легкої руки Сідні тонка іронія стала характерною рисою англійської лірики.

Віддаючи належне й іншим формам поезії - елегії, балад, одам, героїчного і сатиричного вірша, після Сидні англійські поети воліли сонет всім іншим. Е. Спенсер, Д.Девіс залишили сотні мініатюрних шедеврів, укладених в незмінних 14 стрічках.

Ф. Сідні виступив як серйозний теоретик літератури і мистецтва в трактаті «Захист поезії» - естетичному маніфесті його гуртка, написаному у відповідь на пуританські памфлети, що засуджують «легковажну поезію». Він пройнятий гуманістичними роздумами про високе призначення літератури, яка виховує моральну особистість і допомагає досягти духовної досконалості, яке неможливе без свідомих зусиль самих людей.

На думку автора, мета всіх наук, так само як і творчості полягає в «пізнанні сутності людини, етичної і політичної, з наступним впливом на нього».

З гумором і полемічним запалом, спираючись на «Поетику» Аристотеля, а також приклади з античної історії, філософії та літератури, Сідні доводив, що для пропаганди високих моральних ідеалів поет більш придатний, ніж філософ-мораліст або історик з їх нудною проповіддю і повчальністю.

Він же завдяки безмежній фантазії може вільно живописати перед аудиторією образ ідеальної людини. Поет в його очах виростав у співавтора і навіть суперника Природи: всі інші помічають її закономірності, і «лише поет ... створює по суті іншу природу, ... те, що краще породженого Природою або ніколи не існувало ...»

Думки Сідні про призначення поезії були сприйняті кращими літераторами тієї пори - Е. Спенсер, У.Шекспіра, Б.Джонсон. Він заклав традицію, определившую особа літератури в епоху королеви Єлизавети, яка твориться поетами-інтелектуалами, одержимими високими етичними ідеалами, але чужими обивательському моралізаторства.

Ф. Сідні і його протеже Е. Спенсер стали зачинателями англійської пасторалі. У 1590 р. був опублікований незавершений роман Сідні «Аркадія», в якому вільно чергувалися проза і вірші, що оповідає про захоплюючі пригоди двох закоханих принців в благословенному краю, ідилічний опис якого воскрешало образ античної Аркадії, але в той же час в ньому вгадується краєвид рідної поетові Англії.

- Твори
* Філіп Сідні. Астрофил і Стелла. Захист поезії. М., 1982. (Літературні пам'ятники).
Категорія: Письменники | Переглядів: 700 | Додав: roman | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: